КИІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КАФЕДРА ТЕОРІЇ ТА ІСТОРІЇ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ ІМ. ПРОФ. В.І ФЕСЕНКО Самостійна робота на тему: Дискурс Любові й Смерті в розділі «Маріо» за книжкою С. Жадана «Месопотамія». Київ – 2017 2 На зламі ХХ-ХХІ століть в інтелектуальному просторі постмодернізму Любов і Смерть як універсалії людської культури, людського буття часто є ключовими у творчості українських письменників. Своєрідний «культ» взаємодії Еросу й Танатосу у постмодернізмі був спричинений оригінальними теоріями та філософськими працями З. Фройда, Ф. Ніцше, А. Шопенгауера, а також художньо-критичними рефлексіями французьких символістів Ш. Бодлера, С. Малларме, П. Валері. Слід зазначити, що в поняття Еросу і Танатосу Фройд вкладає досить об’ємний зміст: Ерос – це інстинкт життя, любові, єднання з людьми, самозбереження, а не лише сексуальний потяг; Танатос поєднує в собі інстинкт смерті з інстинктом руйнування, розпаду, ненависті, агресії, деструкції [3]. Питання інтерпретації цих універсалій у контексті літератури можна простежити у літературознавчих наукових студіях Я. Поліщука, Н. Шумило, В. Сулими, тощо. Полярні поняття Любов та Смерть постають ключовими у творах одного з найцікавіших і найталановитіших представників українського постмодернізму кінця ХХ – початку ХХІ ст. – Сергія Жадана. Ці буттєво-уніфіковані антиподи прочитуються у різних художніх схемах автора на рівні сюжету, образності та окремих мікродеталей твору. Мета роботи – розглянути дискурс Любові та Смерті, а також засоби його прояву, у розділі «Маріо» за збіркою С. Жадана «Месопотамія». Попри те, що у досліджуваному розділі відсутні як смерть, так і любов (лише секс, приправлений «вином з пакета»), еротично-танатична парадигма прочитується у назві розділу та іменах його героїв. Маріо – ім’я латинського походження, яке у перекладі із санскриту означає «умерти». На противагу йому, грецьке ім’я Анастасія – «воскресла», «відроджена до життя», «яка воскрешає» – наповнене життєдайною силою та енергією. Урівноважує ці протилежності Микола, що може інтерпретуватися у двох варіантах: «перемога людей» чи «переможець народу». Герої Жадана – не те, що б лузери, але й королями життя їх не назвеш. Маріо «у свої тридцять довіряв лише провидінню, <…> друзів не мав, з мамою жив разом, але розмовляв рідко. <…> Мав спокійний, дещо замкнутий характер і добру натуру, роботою не переймався. <…> Любив спати вдень. <…> До тридцяти років він навчився радіти часові, який минає, і не шкодувати, що він минає так швидко. Звички його давно виробились, неспокій розсмоктався, залежності набули чіткості» [1, 104-105]. Маріо перебуває у складних і часто некомфортних стосунках зі світом, але і не сильно поспішає це змінювати. Таким чином, танатичні категорії самотності, безпорадності, відстороненості, страху, тремтіння, марно прожитого життя чи не найкраще характеризують модус буття героя. 3 Проте, підсвідоме прагнення до змін (Еросу) закладене С. Жаданом у його характері. «Маріо охопив незрозумілий неспокій, якесь передчуття, ніби планети вишикувались над ним, натякаючи на початок чогось важливого в його житті, чогось, що має початися саме цими дивними днями, наприкінці червня…» [1, 105]. І цим рятівним кругом від сірої буденності життя стає для Маріо Настя, несподівана поява якої змусила його вийти із зони приреченості і замислитися над тим, «що важливіше, <…> усе віднайти чи все залишити», і усвідомити, «що завжди є вибір, <…> що все залежить від нас» [1, 126]. Несподівана поява дівчини у квартирі дяді Колі привертає увагу героя, пробуджує давно забуті відчуття: «Спочатку його кинуло в жар, потім крига скувала його рухи, потім він зрозумів, що взагалі не відчуває свого тіла» [1, 110]. Надривна пісня, в якій «два хрипкі жіночі голоси оповідали про тяжку долю дівчини з невеликого портового містечка, яка рано зазнала журби й розчарувань» [1, 108], та оголене тіло незнайомки пробудили у Маріо сексуальний драйв. Варто наголосити, що людське тіло зображується С. Жаданом на рівні відчуттів, крізь призму жіночої сексуальності: «Була вона невисокою й тонкою, мала довге темне волосся. <…> Литки вона мала стрункі й невагомі, стегна – м’які, шкіру – темну. <…> Вона перекинула волосся собі на груди, і Маріо розгледів кілька ледь помітних родимок на її спині, розгледів її ніжні хребці, що гостро виступали з-під шкіри, як озерне каміння, підіймаючись угору, тримаючи її нечутну вагу, розгледів її зовсім дитячі лопатки, не міг відвести від них очей, заворожено спостерігаючи, як вони рухаються, як вони завмирають, розгледів її ключиці, її шию. <…> Настя мала допитливі очі й ніжне обличчя. Вона <…> легко одягалась, <…> швидко добирала потрібні слова» [1, 108-109, 116]. Легковажна та безтурботна, загадкова та сильна, попри зовнішню тендітність, Настя яскраво детонує з приземленим та прямолінійним Маріо, статеву пристрасть якого збуджує зваблива тілесніть дівчини. Герой перебуває у хаосі, певній роздробленості – роздвоєності, на межі початку та кінця, на нитці смерті та відродження. Маріо чітко усвідомлює, що вони з Настею двоюрідні брат та сестра, що знаходяться вони у квартирі дяді Колі, якого він так боявся. «Пам’ятав, боявся, проте зупинитися не міг» [1, 117]. Три ночі інцесту призвели до гризіння совісті: «я сам у всьому винен, я сам усе це затіяв, ніхто не змушував мене пити з нею на килимах, ніхто не змушував мене слухати її історії, ніхто не змушував мене зрештою в неї кінчати» [1, 118], і тим самим наблизили героя до Танатосу. Водночас, попри гризоту в серці, яку Маріо намагався подолати, у ньому пробуджується той життєдайний вогонь, який він прагне розпалити ще більше: «планети стали на свої місця – усе залежить від нас, усе контролюється нашим серцем, жодного розпачу, жодного страху, жодного виправдання. <…> Добре, що завжди є вибір, <…> що все залежить від нас» [1, 124, 126]. Категорія Еросу виступає тут одночасно і життєдайною силою. 4 На тлі протистоянь універсалій Любов і Смерть у стосунках Маріо та Насті, мов рука Бога, постає образ Миколи-Чудотворця дядя Колі, який «ховав у холодильнику великі суми грошей, тримав у коридорах привезені гуртовиками овочі, спав на двомісному дивані, розкинувшись і забувшись. З жінками йому не щастило, їм із ним – так само. Мав оливкового кольору шкіру, вузькі очі, недовірливий важкий погляд, невиразну усмішку, жовті зуби старого вуличного пса, слабкі легені й заплиле жиром серце. <…> Коля був засмаглий до пояса, проте мав бліді синюшні ноги, мовби хтось узяв різні частини й склав докупи такого ось Колю, і тепер лишилося хіба що закачати в нього трішки крові, і можна буде відпускати на вулицю» [1, 107, 111]. І самому Маріо «у найбільш відповідальні моменти допомагав дядя Коля: він відмазав племінника від війська, він допоміг йому влаштуватися на заочне відділення, він час від часу підкидав роботу. Але ставився до малого з підозрою, тримаючи на відстані» [1, 104]. За його вимушеної відсутності і сталося гріхопадіння та відродження Маріо. Зміст саме його слів «життя – штука виснажлива, потрібно підтримувати один одного, якщо ми одна сім’я. У нашій сім’ї чоловіки завжди були в одному бізнесі. Ніхто б навіть подумати не міг кидати один одного» знайшов відображення і усвідомлення в душі Маріо [1, 122]. Саме його рука хотіла покарати Маріо за інцест, і саме він «запропонував працювати разом», на що «Маріо, подумавши, погодився» [1, 126]. Дядя Коля змушений коритися долі, умовно переживаючи внутрішню руйнацію, то ж в його образі категорії Еросу і Танатосу характеризуються «мовчазними», непомітними проявами. Тематичний діапазон смерті розгортається також через образ води. Вустами Насті Жадан говорить, «що найбільша небезпека ховається в ріках. Але й найнадійніший захист також. Тому що ріки відділяють своїх від чужих, відмежовують світло від темряви й захищають нас від загроз та несподіванок. Потрібно лише триматися берега й уміти надавати першу допомогу на воді» [1, 121]. І цим «рятівним берегом», початком, як Еросу, так і Танатосу у С. Жадана є Харків з його «загубленими» та «втраченими» героями, полоненими Вічного Міста, спільна ідея яких – не втратити себе та людське начало в собі. Харків постає перед читачем своїми образами-константами: майстерня у підвалі ЖЕКу, алкоголь, матюки, цигарка, будинок у глибині двору, лікарняна палата, запах старості, заморожена риба, смерть, хаос, роздробленість, кохання, пошук, конфлікт, річка, течія. З ним пов’язані долі його жителів, їх мрії, сподівання, розчарування. «Щось гнало їх із цього міста, примушувало покидати домівку, виходити за фортечні мури, перебиратися на той бік ріки й розчинятися у просторі. Що їх насправді вело? Можливо, злигодні і невдачі. Можливо, потреба розуміння. Або неспроможність жити за таких кліматичних умов. <…> Хтось зривався, аби знайти спокій. Хтось хотів спокою позбутись. Когось кликав голос 5 віри. Хтось ішов, відчуваючи небезпеку» [1, 125]. Можливо, вони, поєднані таємними судинами із кровоносною системою Вічного Міста, тікали від Смерті чи від Любові? «Як вони довго мусили до цього йти, скільки різних прикростей мало статись у їхньому житті, скільки зневіри мали всосати їхні душі. Хтось із них зважувався повільно й болісно, але хтось – легко й невимушено, хтось тривалий час не міг зізнатися самому собі, що вже готовий – готовий відмовитися від усього, що надбав, і рушити вперед – за ріку, між чужих, у темряву» [1, 125]. Будь-яка мандрівка у творі Жадана здійснюється через водну перепону – річку – і накладається на міфологічну паралель перетину межі між своїм та чужим, між світом живих і світом мертвих. «Можливо, думав Маріо, я б теж міг зірватися й рушити вперед, можливо, мені б вдалося почати все спочатку, знайти своє місце, відшукати свою територію. <…> Але як бути з тим, від чого доведеться в такому разі відмовитись? Як бути з мамою? Як бути з Колею? Що важливіше, <…> усе віднайти чи все залишити? Добре, що завжди є вибір, <…> що все залежить від нас» [1, 125-126]. І Маріо робить свій вибір, залишаючись у вічному полоні Вічного Міста, приймаючи пропозицію Колі працювати разом, бо «ми всі – одна родина» [1, 112]. Таким чином, завдяки індивідуальній манері письменника, моделі Кохання та Смерті є домінантами, які рухають сюжет, провокують несподіваний фінал та творять універсальні образні системи художнього твору. Ерос тягне за собою цілий ряд синонімічних компонентів, що ототожнені з самим життям: радість існування, світло, щастя, мрії, а темна тінь Танатоса пропонує свої варіації: зневіра, страх, пасивність, самотність, байдужість, приреченість, настороженість. С. Жадан прагне показати не лише трансформації протиборства, але й суміжного існування, поступового взаємопереходу, динаміку взаємодії макроконцептів Любові та Смерті. Отже, можна стверджувати, що еротичнотанатична парадигма досить різноаспектно функціонує у розділі «Маріо» збірки «Месопотамія». 6 Література 1. Жадан С. Месопотамія : збірка / С. Жадан. – Харків : Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. – С. 101-126. 2. Станісевич Є. Анатомія одного Міста: рецензія на «Месопотамію» Сергія Жадана [Електронний ресурс] / Євген Станісевич. – Режим доступу: http://www.theinsider.ua/art/anatomiya-odnogomista-kharkivska-mesopotamiyasergiya-zhadana/. 3. Фрейд З. По ту сторону принципа удовольствия // Фрейд З. Психология бессознательного: Сб. произведений. – М.: Просвещение, 1989. – С. 382-424. 4. Шпильрейн С. Деструкция как причина становления / Сабина Шпильрейн ; [пер. М.И. Шпильрейн, под ред. О.В. Никифорова] // Логос : философско-литературный журнал. – 1995. – № 4. – С. 207-238. Режим доступа: http://anthropology.rinet.ru/old/5/desrtukcia.html 5. Щур О. Фірмові любов та сум від Жадана [Електронний ресурс] / Оксана Щур. – Режим доступу: http://litakcent.com/2014/02/13/firmoviljubov-tasum-vid-zhadana/.
